Медведчук чи Порошенко: кого боятися Зеленському

У першому великому інтерв’ю, яке з’явилося після запровадження персональних санкцій, Віктор Медведчук стверджує, що якщо дострокові президентські вибори відбудуться в найближчі півроку або рік, на них переможе Петро Порошенко.

Це дуже сміливий прогноз навіть для такого політичного провидця, як Медведчук, який в 2004 році стверджував, що Віктор Ющенко ніколи не стане президентом України. На користь цього прогнозу  не свідчить жодне з соціологічних опитувань – так, ми спостерігаємо постійне і цілком природне зниження рейтингів Володимира Зеленського і таке ж постійне і теж цілком природне підвищення рейтингів Петра Порошенка. І ця зміна в симпатіях пов’язана навіть не з особистостями, а з не менш природним дрейфом від захоплення популізмом до повернення до державності – так завжди буває після гучної гулянки, коли жодного цілого стільця не залишається не тільки в ресторані, але навіть і в твоєму власному будинку. Але півроку? Рік? Навіщо про це говорить Віктор Медведчук?

Його посил, втім, легко пояснити, якщо зрозуміти, що він адресує його не масовій аудиторії, а одному-єдиному читачеві, Володимиру Зеленському. Він не просто лякає Зеленського. Він намагається довести йому, що боротьба з проросійськими силами неминуче призведе до посилення патріотичних, а посилення патріотичних – до перемоги на виборах того, хто залишається головним подразником для Зеленського.

Зеленський сам забезпечив нескінченне експлуатування теми Порошенка будь-ким, хто хоче прийти до бажаного результату. Не потрібно бути великим психоаналітиком, щоб помітити, що президент повертається до фігури свого попередника майже в кожному своєму публічному виступі, а боротьба з Порошенком – така ж нагальна для нього потреба, як в недавньому минулому виконання гумористичних скетчів. І важко зрозуміти, що в цій зацікавленості постаттю Порошенка переважає – особиста образа чи внутрішнє усвідомлення того, що сам ти займаєш чуже місце. Але це, звичайно, не по-президентськи. Байден не коментує виступів Трампа і не дорікає попереднику за те, що той поводиться так, ніби він ще президент – хоча Трамп саме так себе і поводить. І така реакція природна для чинного глави держави.

Але не для Зеленського. І його страхом і пристрастю намагається скористатися кожен, кому не лінь. Медведчук лякає Зеленського посиленням Порошенка і пророкує, що той вже дуже скоро може повернутися в президентський кабінет. А царедворці, зацікавлені в ослабленні Медведчука, навпаки, доводять Зеленському, що санкції проти лідера проросійських сил послаблять не тільки Медведчука, але і Порошенка – тим більше, якщо нагадувати, що Порошенко не наважився зробити те, що зробив Зеленський, чим сприяв посиленню позицій Медведчука і заодно влаштовувати вкидання розмов Медведчука з Сурковим, які повинні підтверджувати справедливість цих оцінок.

І кому Зеленському вірити – Медведчуку чи його ворогам, тим більше, якщо рейтинг Порошенка і «Європейської солідарності» буде продовжувати рости, а рейтинг Зеленського і «Слуг народу» – падати? Кого оголошувати винуватим? І що робити? Скасовувати санкції проти Медведчука? Але тоді доведеться визнати, що Порошенко, який залучав Медведчука до переговорного процесу, мав рацію – і це може допомогти не ослабленню, а посиленню Порошенка … На місці Зеленського я б зовсім заплутався. Хоча, цілком можливо, те, що ми спостерігаємо останнім часом, і свідчить про те, що він вже заплутався – ось тому і крутиться, як дзига.

Насправді в українській політиці існує невіра в об’єктивні процеси розвитку ситуації. Якщо за тебе голосував різношерстий електорат, який об’єднав в собі і проросійських, і проукраїнських, і політично індиферентних виборців, то ніякий «радикальний центризм» та інші політтехнологічні благоглупості не дозволять тобі задовольнити всіх одразу.

Якщо ти запроваджуєш санкції проти Медведчука – ти відштовхуєш від себе проросійський електорат і жоден вирок Стерненку не дозволяє тобі його повернути. Якщо ти відмовчується з приводу вироку Стерненку, ти відштовхуєш від себе проукраїнський електорат – і жодні санкції проти Медведчука не дозволяють тобі його повернути. Якщо ти не можеш забезпечити соціальну стабільність і життя людей погіршується – ти потроху відштовхуєш від себе політично індиферентний електорат і жодні «відосікі» не дозволяють тобі його повернути, тому що «відосікі» не покладеш в холодильник, ними не нагодуєш дітей, на жаль.

Тому ти повинен запитати себе – а куди, власне, твій колишній електорат йде? Ну зрозуміло ж, куди. Проросійський електорат йде до ОПЗЖ, куди йому ще діватися? Проукраїнський електорат йде до ЄС. Він би йшов і до «Батьківщини», якби та так відчайдушно не рвалася час від часу в твої обійми і до «Голосу», якби там ще був Вакарчук і якби  ця партія іноді не виявляла б прагнення якось тобі допомогти. Ну а індиферентний електорат нікуди не йде. Ну, може, трохи до Шарія, але не факт. Індиферентний електорат сидить, насупившись, як скривджена дитина і не розуміє, чому не вийшло, як у «Слузі народу». Він буде чекати якогось нового Зеленського – а якщо не дочекається, то проголосує за того представника проукраїнського чи проросійського табору, який здасться йому найбільш господарським. Він так завжди робив.

Тому думати потрібно не про конкуренцію, а про те, як доопрацювати на посаді президента і як після закінчення терміну повноважень не опинитися «хлопчиком для биття» для всіх, хто захоче по тобі потоптатися. І про те, хто захоче тебе захистити в цій ситуації? Невже Медведчук? Тому так, союз з націонал-демократичними силами – це природний вихід просто тому, що за цими силами – майбутнє. А у проросійських сил і у твоїх власних  прихильників ніякого майбутнього немає. А тобі-то жити в майбутньому, правда? Сьогодення – воно має властивість завершуватися.

Але можна замість цих слушних думок сидіти і думати, як послабити вплив Порошенку, ніби тут справа в Порошенку, а не в тобі самому.

Джерело