Перший пам'ятник радянському вождеві Леніну в Україні повалили 8 років тому – 8 грудня 2013 року. Протестувальники накинули на монумент троси і жбурнули його на землю. Поліція, до речі, не заважала цьому процесу. Потім натовп узявся за його уламки: люди до пізньої ночі та протягом кількох наступних днів розбивали їх кувалдами і розбирали на сувеніри. Згодом їх навіть намагалися продавати в інтернеті.

З цієї події фактично і стартував ленінопад у країні. І загалом відтоді в Україні повалили та демонтували 1320 пам'ятників Леніну. Це дані на кінець 2020 року. Протиправного у цьому нічого немає. Бо у країні діє закон про декомунізацію, який засуджує комуністичний та нацистський режими, забороняє використання їхньої символіки та пропаганди. Але і досі є ті, хто переконаний: "не потрібно чіпати минуле". Дивно, що люди і досі погоджуються жити на вулицях з іменами катів їхніх предків. І одна справа, коли така ситуація в окупованому Криму, а інша на материковій Україні. У центрі Києва, чи у Харкові, де радянське минуле цього тижня стало причиною штовхани місцевих депутатів. Тож як позбутися радянських демонів і чи достатньо держава робить для того, щоб місцева влада не порушувала закон про декомунізацію – Мирослав Солонар досліджував.

Житомирська область. Овруч

Комуняцька ностальгія.

Шостий рік декомунізації: де в Україні ховаються

"Позабирали. Так само і памятник Леніна, кому він заважав", – говорить одна із мешканок Овруча.

Ми в райцентрі Овруч на Житомирщині. За більшовиком Леніним тут сумують і досі. І цьому є логічне пояснення. Ще до декомунізації Овруч був нашпигований радянською символікою. Та закон є закон. У місті перейменували вулиці Кірова, Комсомольську. Але при цьому Овруч так і не позбувся тіні радянщини. Чи свідомо тутешні міські господарі затягнули цей процес?

Пам’ять про комуніста Сабурова в Овручі на Житомирщині не вмерла. Спогади підживлює ось цей постамент знаному НКВснику, який нищив Українську повстанську армію. Розташований він у сквері Партизанської слави. Ви скажете: ну то й що? Самого ж погруддя немає. Аж ні, погруддя сховали у надійному місці до таких собі кращих часів.

Вирушаємо на пошуки погруддя Сабурова. Запитуємо у жителів Овруча про можливе місце комуніста.

Жінка сказала, що Сабурова знайдемо... на вулиці Сабурова. Проте, що такої вулиці вже п'ять років, як не існує. Ця пані не знає. Впевнена погруддя НКВЕснику десь там.

А насправді радянський генерал, який нищив "українське" сховався на території комунального підприємства. Міський голова Овруча привідкрив таємницю і показав погруддя. Сабуров цілий.

Іван Коруд, міський голова Овруча, говорить: "На сьогоднішній день музей під відкритим небом оформляється юридичний його статус". 

Його зберігають як майбутній музейний експонат, щоб згодом повернути у сквер партизанської слави. Там буде музей просто неба.

В українському інституті національної пам’яті такі плани вважають саботажем процесу декомунізації. На місцеву владу поскаржилися міністру внутрішніх справ. Бо фактично, пам’ятник Сабурова нікуди не зник, музею ще немає та й його постамент стоїть на тому ж самому місці.

В Інституті пам'яті вже звернулися до Авакова: "Демотаж памятників та пам’ятних знаків, присвячених зазначеним вище особам, є обов’язковим, а не правом органів місцевого самоврядування, і відповідна норма статті 7 не передбачає винятків щодо можливості залишення такого пам’ятника, або пам’ятного знаку на своєму місці". 

Розібратися правоохоронці мають не лише з цією історією. На шостому році декомунізації закон намагаються перехитрити одразу в кількох областях.

Радянські привиди ховаються у Полтавській з останнім Чапаєвим, Київській, Одеській, Чернігівській з портретами Леніна та Сталіна і Житомирській областях. До речі в останній символи комуністичного тоталітарного режиму залишилися крім Овруча, ще й в Коростені та Житомирі.

Антон Дробович, керівник українського Інституту національної пам’яті, говорить: "Всі ці кейси у нас на олівці і якраз вони стануть предметом обговорення в тому числі з органами поліції".

Щоб остаточно виконати закон про декомунізацію в Україні потрібен час і можливо навіть пройде кілька поколінь переконані в інституті національної пам'яті.

Харків

Наприклад, у Харкові активісти не один рік судяться з місцевою владою щодо назви проспекту генерала-дисидента Петра Григоренка. Хоч і Верховний суд України став на бік закону та міська рада Харкова вперто відмовляється визнати декомунізацію. І вважають проспект має називатися на честь комуніста Георгія Жукова. Через що цього тижня місцеві депутати почубилися прямісінько на робочому місці.

Ігор Терехов, в.о. міського голови Харкова, заявив: "Ніякого перейменування в місті Харкові проспекта Маршала Жукова не має бути".

Своєю чергою правозахисник Андрій Коломійцев каже: "Це незаконно, і це аморально. Маршал Жуков це був кривавим маньяком".

Дніпро

Недокомунізованими в Україні залишаються назви двох областей: Кіровоградської та Дніпропетровської. А все через те, що у парламенті не можуть поки що назбирати 300 голосів, щоб внести зміни до конституції про перейменування. За відповідними законопроєктами Кіровоградську хочуть перейменувати в Кропивницьку. А з Дніпропетровською до кінця не розібрались. Одним подобається – Січеславська, іншим – Дніпровська.

Через те, що немає єдиної позиції в місцевих радах, вигнати радянських демонів не вдається навіть зараз, на шостому році закону про декомунізацію. Сама українська столиця досі завалена комуністичними символами. Таблички на кшталт вулиці Червоноармійської.

Та що там говорити в серці столиці серп і молот на монументі "Батьківщини-матері" – символі Києва. Очистити щит від комуністичної символіки можна хоч зараз розповідає директор національного музею. Але на заваді одразу кілька причин: перша – відсутність грошей на демонтаж. За різними оцінками, це від півмільйона до кількох мільйонів гривень. Друга – авторське право, адже родичі скульптора не хочуть змінювати витвір. Третя...

"Тут треба прийняти принципове рішення за участі і громадськості, і керівництва держави", – говорить Іван Ковальчук, директор меморіального комплексу "Національний музей історії України в Другій світовій війні". 

Не надто рішучу позицію керівництва країни в питаннях декомунізації бачить екскерівник інституту нацпам’яті Володимир В’ятрович. І президент, і Уряд мали б зробити ці останні кроки, щоб Україна позбулася тіні радянщини. Натомість...

"Уряд постійно скорочує можливості в тому числі, ресурси і фінансові можливості для українського інституту національної пам’яті, який мав би бути одним із інструментів декомунізації", – каже В'ятрович.

Але немає інструментів, що стерли б память людей, які пережили той період. Але декомунізація розрахована на інше покоління. Яке зі шкільних підручників дізнаватиметься правду про радянські режими. І не зустрічатиметься на вулицях з їхніми кам'яними привидами.

Мирослав Солонар, Ксенія Нечепоренко, Наталія Світлова, Іван Лємєхов та Олексій Тищенко, "Підсумки тижня"

Джерело